Депортація кримських татар

18 травня в Україні та світі згадують про жертв депортації кримськотатарського народу з Криму у 1944 році. У цей день з півострова відправили перший ешелон кримських татар. 

Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о 3 годині ранку й тривала до початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня).

В цей день радянська влада розпочала депортацію кримських татар, закинувши їм масове дезертирство та співпрацю з нацистами. Пізніше у подібному звинуватили й інші народи Криму. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує.

До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВД. Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. У реальності ж вдавалося зібрати в середньому 20-30 кг речей та продуктів, абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовано численні випадки мародерства. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.

За час депортації на загальне «спецпоселення» до Центральної Азії було відправлено понад 183 тисячі кримських татар, на примусові роботи до Московського вугільного тресту - 5 тисяч, до таборів фронтового резерву - 6 тисяч та ще стільки ж до ГУЛАГу.

Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом останнього року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тисяч кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.

Понад 20 років радянська влада повністю заперечувала злочинний характер своїх дій. У 1967 році парламент СРСР визнав необґрунтованість тотального звинувачення кримських татар, але на відміну від інших «покараних народів», вони не отримали права повернутися до Криму. Лише 1989 року радянським парламентом депортація була визнана незаконною та злочинною.

Анексія Криму Російською Федерацією у лютому 2014 році актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Вже 20 березня того ж року Верховна Рада України ухвалила Постанову № 1140-18 «Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнавала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України.

Лише упродовж першого року після анексії 2014 року більше 150 кримських татар були піддані з боку окупаційної влади «вибірковому правосуддю», 21 зник без відома або був убитий, а Меджліс позбавлений як приміщення, так і можливості вести діалог із державними органами, так званої, «Республіки Крим». Доводиться констатувати, що на сьомому році анексії АР Крим переслідування кримськотатарського народу російською окупаційною  адміністрацією лише посилилося.

За таких умов, вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу та демонстрація солідарності в боротьбі за відновлення їхніх прав набуває важливого значення на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях.

Верховна Рада України Постановою від 12.11.2015 № 792-УІІІ «Про визнання геноциду кримськотатарського народу» визнала депортацію з Криму кримських татар у 1944 році геноцидом кримськотатарського народу.  Українським парламентом заявлено, що системний тиск на кримськотатарський народ, репресії громадян України за національною ознакою, організація етнічно і політично вмотивованих переслідувань кримських татар, їхніх органів, таких як Меджліс кримськотатарського народу та Курултай кримськотатарського народу, на тимчасово окупованій території України з боку державних органів Російської Федерації, починаючи з дати початку тимчасової окупації, є свідомою політикою етноциду кримськотатарського народу.

Події 44-го року - це не тільки трагедія кримчан. Геноцид кримськотатарського народу - сумна сторінка в історії всього українського народу. Біль кримських татар – це біль і українців.